Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Київ К/800/53884/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Інспекція)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014

у справі № 806/288/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" (далі - Товариство)

до Інспекції

та Головного управління Державної казначейської служби в Житомирській області (далі - Управління)

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині, стягнення суми бюджетного відшкодування та зобов'язання вчинити дії.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Товариства - Шепети Р.Л., Чепури І.В.,

Інспекції - Плужнік К.В.,

Управління - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014, позов задоволено; визнано протиправними дії Інспекції щодо зменшення задекларованого Товариством податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2010 року на 1 206 346,27 грн., сформованого на підставі податкових накладних, складених товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс ЛТД», закритим акціонерним товариством «Рууккі України», приватним підприємцем ОСОБА_5, вчинені внаслідок складання та реалізації акта перевірки від 18.03.2011 № 381/05-53/23-30/33529350; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 00015023330/0 в частині зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2011 року на 892 837 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.03.2011 № 00015123330/0, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 945 191 грн. (у тому числі 756 153 грн. за основним платежем та 189 038 грн. за штрафними санкціями); стягнено з Державного бюджету України на користь позивача бюджетне відшкодування з ПДВ за січень 2011 року в сумі 892 838 грн.; зобов'язано Інспекцію зарахувати суму передплати з ПДВ у розмірі 945 191 грн. у зменшення податкових зобов'язань Товариства з ПДВ наступних звітних періодів.

У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що за наявності документального підтвердження реального виконання господарських операцій з придбання товарів у спірних контрагентів невиконання ними податкового обов'язку зі сплати ПДВ до бюджету не може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не надана належна оцінка обставинам, установленим податковим органом у ході перевірки, які свідчать про неможливість виконання спірними постачальниками поставок товарів позивачеві у задекларованих обсягах та підтверджують схемний характер правовідносин Товариства з задекларованими контрагентами з метою отримання податкової вигоди.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги і поданих заперечень, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідно частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у банку за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.10.2010 по 30.11.2010, та січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ за період з 01.12.2010 по 31.12.2010.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 18.03.2011 № 381/05-53/23-30/33529350, в якому відображено висновок Інспекції про відсутність у Товариства права на формування податкового кредиту за операціями з придбання природного газу у товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс ЛТД». При цьому Інспекція послалася на те, що природний газ поставлявся позивачеві за ланцюгом постачання за участю фіктивних підприємств, які не декларували та не сплачували до бюджету податкові зобов'язання з ПДВ за цими операціями. Також Інспекція зазначила про неможливість виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс ЛТД» розглядуваних поставок в силу відсутності майна, основних фондів, виробничих потужностей та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності.

З аналогічних мотивів відповідач виключив з податкового кредиту Товариства суми ПДВ за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у рамках господарських правовідносин із закритим акціонерним товариством «Рууккі Україна», з суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариством з обмеженою відповідальністю «Орбіта Еліт», приватним підприємством «Консалтингова компанія «КІМО».

Наведене слугувало підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Втім суди попередніх інстанцій, оцінивши у взаємозв'язку подані учасниками спору докази та обставини даної справи, дійшли об'єктивного висновку, що Інспекцією не доведено наявності у діях Товариства ознак недобросовісності, спрямованих на отримання необґрунтованої податкової вигоди, які могли б слугувати підставою для невизнання податкового кредиту за операціями з названими контрагентами.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виконання розглядуваних операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс ЛТД» наведеним критеріям, суди встановили, що за договором поставки природного газу від 12.04.2010 № 001-10 названий постачальник зобов'язався постачати Товариству природний газ у 2010 році.

На підтвердження фактичного виконання цих операцій позивачем подано податкові накладні, акти приймання-передачі природного газу, у тому числі трьохсторонні (підписані представниками Товариства, постачальника та газотранспортного підприємства), розхідні накладні.

Як встановили суди, вказані первинні документи оформлені з дотриманням вимог, установлених, зокрема, частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст господарських операцій та їх учасників та з огляду на ритмічний характер правовідносин позивача з названим контрагентом були об'єктивно розцінені судами як свідчення реальності розглядуваних операцій.

Відхиляючи як необґрунтовані доводи Інспекції про відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс ЛТД» персоналу, основних фондів та транспортних засобів, необхідних для здійснення реальної діяльності, суди зазначили, що специфіка виконання розглядуваних операцій передбачає те, що основні фонди не обов'язково повинні перебувати у власності названого постачальника.

Доводи відповідача про те, що контрагент Товариства не обчислив та не сплатив до бюджету відповідні суми ПДВ, суди обґрунтовано відхилили з тих мотивів, що самі по собі ці обставини не є підставою для невизнання права платника на податковий кредит за реальності виконання операцій та дотримання умов, установлених законом для формування податкового кредиту.

Аналіз господарських правовідносин постачальника платника з іншими суб'єктами господарювання, з якими такий платник не перебував у безпосередніх правовідносинах, також не може впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами - учасниками ланцюгових поставок. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Інспекцією не подано жодних доказів на підтвердження організованої схеми руху грошових коштів по замкнутому ланцюгу, в результаті чого сплачені на користь цього постачальника кошти повертались Товариству.

З тих самих мотивів, суди, встановивши за наслідками дослідження поданих платником первинних документів реальність виконання поставок товарно-матеріальних цінностей та послуг в адресу Товариства закритим акціонерним товариством «Рууккі Україна», суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариством з обмеженою відповідальністю «Орбіта Еліт», приватним підприємством «Консалтингова компанія «КІМО», цілком об'єктивно зазначили про відсутність підстав для невизнання права позивача на включення до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з цими контрагентами.

У той же час суди безпідставно задовольнили позовну вимогу про визнання протиправними дій Інспекції щодо зменшення задекларованого Товариством податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2010 року на 1 206 346,27 грн., вчинених внаслідок складання та реалізації акта перевірки від 18.03.2011 № 381/05-53/23-30/33529350. Адже наведена вимога не є належним способом захисту прав платника, позаяк фактично зводиться до оскарження висновків акта перевірки.

Акт перевірки не відповідає ознакам акта індивідуальної дії. Такий акт, виходячи зі змісту положень стаття 86 Податкового кодексу України, призначений для оформлення результатів податкової перевірки та є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки з приводу відповідності поведінки платника у сфері податкових правовідносин вимогам чинного законодавства. Акт перевірки має констатуючий, а не владно-зобов'язуючий характер, позаяк не містить обов'язкових приписів, розпоряджень, що породжують юридичні наслідки для платника.

У даному разі відновлення порушеного права платника на податкову вигоду відбулося внаслідок скасування судами оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства належних йому сум бюджетного відшкодування.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014 у справі № 806/288/14 змінити в частині визнання протиправними дій Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області щодо зменшення задекларованого товариством з обмеженою відповідальністю «Церсаніт Інвест» податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2010 року на 1 206 346,27 грн., сформованого на підставі податкових накладних, складених товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс ЛТД», закритим акціонерним товариством «Рууккі України», приватним підприємцем ОСОБА_5, вчинених внаслідок складання та реалізації акта перевірки від 18.03.2011 № 381/05-53/23-30/33529350.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2014 у справі № 806/288/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько